Діти з порушенням слуху

Порушення слуху у дітей передбачає, що вони мають отримувати спеціальне навчання та відповідні супутні послуги. Поняття «порушення слуху» часто використовується для описання широкого діапазону розладів, пов’язаних з розладами слуху, що включає і глухоту. Глухота визначається як цілковита відсутність слуху або його значне зниження, внаслідок якого сприймання та розпізнавання усного мовлення неможливе. Порівняно з глухими, діти зі зниженим слухом (слабочуючі – зниження слуху від 15 до 75 дБ) мають слух, який з допомогою аудіопідсилювальної апаратури, дає змогу сприймати мовлення оточуючих. Поширення. Різні джерела фіксують, що шість із 1000 новонароджених дітей мають порушення слуху, в одної дитини із цих шести фіксують глухоту. В цілому, у світі щодня народжується 33 дитини з різним ступенем зниження слуху. Багато з цих дітей мають інші порушення та особливі потреби. Симптоми.Звук вимірюється за гучністю або інтенсивністю (вимірюється в децибелах) та за частотою або висотою тону (вимірюється в герцах). Порушення слуху можна класифікувати за характером порушення слухової функції (звукопроведення або звукосприймання). Розрізняють звукопровідну (кондуктивну), звукосприймальну (перцептивну), при їх поєднанні можна говорити про змішану форму порушення слухової функції. Окрім цього, береться до уваги характер патологічного процесу і його локалізація: втрата слуху, спричинена захворюванням або порушеннями в зовнішньому або середньому вусі. Людина з ушкодженими шляхами передачі звуку, зазвичай, має можливість чути за допомогою спеціальних пристроїв, або після медичного/хірургічного втручання. Сенсорна (перцептивна) втрата слуху є наслідком ураження делікатних сенсорних клітин у внутрішньому вусі або нервів, що з ними з’єднані. Така втрата слуху може бути в діапазоні від незначної до суттєвої. Часто це перешкоджає людині чути одні частоти краще за інші. Таким чином, навіть після підсилення звуку, людина із сенсорною втратою слуху може чути тільки окремі звуки, безуспішно використовуючи технічні засоби. Змішані форми втрати слуху означають, що порушення локалізуються в зовнішньому, середньому та внутрішньому вусі. Втрата слуху є наслідком ушкодження нервів або клітин центральної нервової системи, як на шляху до мозку, так і з мозку. Загалом, діти, які мають втрату слуху від 15 до 75 дБ вважаються слабочуючими, вище ніж 90 дБ – вважаються глухими (за педагогічною класифікацією). Навчання. Втрата слуху або глухота не впливають на інтелектуальні можливості людини або на її здатність навчатися. Проте, дитина зі зниженим слухом потребує спеціальних навчальних послуг для того, щоб отримати адекватне навчання. Такі послуги можуть охоплювати: регулярний розвиток мовлення і слуху, формування правильної вимови звуків, навичок комунікації за допомогою фахівця; використання систем і приладів підсилення звуку; послуги перекладача для тих учнів, які використовують мову жестів; відповідні місця в аудиторії, щоб мати можливість читати по губах; фільми/відео із субтитрами; допомогу учневі зі зниженим слухом повною мірою розуміти і виконувати інструкції; інструкції для вчителів та інших учнів щодо використання альтернативних засобів комунікації, таких як мова жестів; консультації фахівців. Дітям зі зниженим слухом важче, ніж дітям, які добре чують, засвоювати нові слова, граматику, правильно будувати і розуміти речення. Для глухих дітей або тих, у кого спостерігається значне зниження слуху, завчасне, постійне використання наочних моделей комунікації (таких як мова жестів, дактиль, коли букви позначаються певною комбінацією пальців рук, та спеціальна вимова) та/або користування звукопідсилювальною апаратурою можуть зменшити певні мовленнєві проблеми. Глухі діти з дошкільного віку мають виконувати спеціальні вправи для розвитку мовлення та навичок спілкування. Важливо, щоб фахівці (вчителі та сурдопедагоги) працювали спільно, аби навчити дитину максимально використовувати її залишковий слух навіть тоді, коли перевага віддається жестовій мові. Оскільки переважна більшість глухих дітей (понад 90%) народжується від батьків котрі чують, програми мають містити інструкції для батьків щодо виховання дітей у родині. Люди зі зниженням слуху можуть використовувати для комунікації жестову мову, усне мовлення або комбінувати їх. Мовленнєва комунікація охоплює вимову, читання по губах, використання залишків слуху. Комунікація дактилем передбачає використання знаків пальцями на позначення букв з дотриманням правопису рідної мови. Люди з різним ступенем зниження слуху мають у своєму розпорядженні певні допоміжні засоби, зокрема, текстові телефони дають людині змогу надрукувати повідомлення та відправити його через телефонну мережу.

Діти особливо уразливі до погіршення слуху, що пов'язаний зі шкідливим шумовим впливом, причому, як правило, це відбувається безболісно та поступово. Надмірний шум завдає шкоди мікроскопічним сенсорним рецепторам, що знаходяться у внутрішньому вусі дитини.

У внутрішньому вусі міститься від 15 до 20 тисяч таких рецепторів, і ушкоджені рецептори більше не можуть передавати звукову інформацію в мозок. Ситуацію погіршує й той факт, що ушкодження слуху при надмірному шумовому впливі носить практично незворотний характер. 

Важливість ранньої діагностики

Експерти вважають, що перші кілька років життя дитини - є найбільш важливими для його розвитку. Недостатньо гарний слух може значно уповільнити розумовий розвиток малюка. І якщо недостатній слух діагностований пізно, може бути упущений критичний час для стимуляції слуховых проходів, що ведуть до слухових центрів мозку. У дитини може відбутися затримка розвитку мови, що призведе до уповільнення навичок спілкування і навчання. 

На жаль, більшість проблем зі слухом виявляються досить пізно. Від початку погіршення слуху і до того часу, як ви можете помітити очевидні ознаки порушення слуху у вашого малюка, може пройти досить значний час. Існує кілька ознак, залежно від віку дитини, за якими ви можете зрозуміти, що зі слухом усе гаразд: 

Немовля: повинен здригатися при сплеску руками в 1-2 метрах від нього й заспокоюватися при звуку вашого голосу. 

Від 6 до 12 місяців: повинен повертати голову, чуючи знайомі звуки, і подавати голос у відповідь на звернену до нього людську мову. 

1,5 року: Повинен говорити прості односкладніі слова й показувати на частині тіла, коли його просять. 

2 роки: повинен виконувати прості команди, подані голосом без допомоги жестів, і повторювати за дорослим прості слова. 

3 роки:повинен повертати голову безпосередньо до джерела звуку. 

4 роки: повинен виконувати по черзі дві прості команди (наприклад "Помий руки і їж суп"). 

5 років: повинен уміти підтримувати просту розмова й мати більш-менш виразну мову. 

Школяр: Погіршення слуху у школярів часто проявляється у вигляді неуважності під час уроків, недостатньої концентрації, поганого навчання, частих застуд і вушного болю. 

Якщо ви помітили, що ваш малюк відстає в слуховому і/або мовному розвитку, або має проблеми зі слухом, негайно проконсультуйтес з лікарем. 

Вправи для розвитку слуху й зору

Збільшують інтеграцію зорових і слухових навичок, розслаблюють плечі та шию, поліпшують поставу, активі­зують слух і пам'ять.

1. Схрестіть руки на гру­дях. Помасажуйте вздовж клю­чиці з плавним переходом на плечах. Схрестіть руки за го­ловою, стискаючи пальці. Натисніть на плечі. Відпо­чиньте в цьому положенні.

2. Устаньте, відведіть руки в сторони долонями нагору та уявіть, що в кожній руці ле­жить м'яч. Нахиліть підборід­дя до грудей. Вдихніть, про­ведіть плавну лінію у вигляді арки від однієї руки до іншої. Видихніть, трохи нахиліться вперед, поверніть долоні вниз, голову в початкове по­ложення. Повторіть в іншу сторону.

3. Направте погляд в одну точку на рівні очей, що зна­ходиться на відстані метра. Схрестіть руки на грудях, упи­раючись пальцями в дельто­подібні м'язи. Глибоко вдихніть. Дивлячись у крапку, кивніть головою.

4. Руки розслабте, від­ведіть у сторони. Уявіть, що з плеча однієї руки росте пен­зель. Подивіться на плече і намалюйте цим пензлем усе, що бачите, плавними подо­вжніми мазками, керуючи плечем.

5. Устаньте, зігніть колі­на. Долоні заведіть за вуха, великими пальцями торкаю­чись нижньої щелепи. Маса­жуйте пальцями голову. Очі широко відкриті. Підніміть голову вгору. Потягніть шию. Губами зімітуйте рибу. Подивіться навколо і зімітуйте розмову з іншими рибами.

6. Сядьте зручно, ноги розставте, розслабте коліна. Обійміть руками голову, тор­каючись правою рукою ліво­го вуха і навпаки. Пальцями висувайте потилицю вперед. Закрийте очі й покладіть го­лову на руки. Розгойдуючи з боку в бік, глибоко дихайте. Відчуйте, що ваше тіло — це опора.

7. Глибоко дихайте, ди­віться вдалину. Носом «ма­люйте» горизонтальні, верти­кальні та діагональні вісімки навколо предмета, на який дивитеся. Проробіть вправу з декількома предметами.

Діти з дефектами слуху

Глухота - це тяжкі порушення слуху, внаслідок яких людина нездатна сприймати звукову інформацію в будь-яких або майже будь-яких формах.

Сліпо-глухота - це комбіноване ураження органів зору і слуху, при якому спосте­рігаються важкі порушення розвитку, зокрема комунікативних навичок.

Порушення, слуху - це постійне або тимчасове порушення слуху. Люди з поруше­ним слухом звичайно здатні сприймати певні звукові сигнали, зокрема мовлення.

Кожен звук характеризується двома показниками: силою (що вимірюється в деци­белах) і частотою (що вимірюється у герцах). Люди з порушенням слуху не сприйма­ють слабких звуків або звуків певних частот, при цьому можуть спостерігатися уражен­ня одного вуха чи обох вух. Лікарі поділяють порушення слуху на кілька категорій: незначні, невеликі, посередні, значні і глибокі. При оцінюванні можливостей перебу­вання в освітніх закладах глухими вважаються діти, які здатні сприймати звуки силою 71-90 децибелів і вище.

Діти і тиша - це несумісні поняття. Адже відомо, що там, де є діти, завжди галас, сміх, розмови. Музика, звуки природи, слова, спілкування - усе це недоступне дітям з вадами слуху. Так, на 100 новонароджених, які добре чують, припадає одна дитина з високим ступенем глухуватості. Важко, передати трагедію сім'ї, у якій росте дитина, котра недочуває або просто не чує. Без своєчасної допомоги її майбутнє - інвалідність. А починається лихо дуже рано, в утробі матері. Саме там людина починає чути. З цього часу світ звуків стає її оточенням, природним джерелом інформації, значення якого нео­ціненне. Як не допустити біди? Як допомогти дітям з вадами слуху?

Кожна мати повинна знати, що може спричинити порушення слуху у її дитини.

Якщо дитина належить хоча б до однієї з наведених нижче груп ризику, у разі за­тримки в неї мовної активності, виникнення логопедичних проблем або затримки роз­витку, слід негайно звернутися до фахівців.

Такими факторами є:

- спадкова сімейна глухота або глухуватість (загроза народження дитини з вадою слуху, якщо хворий один з батьків, становить 50%);

-інфекційні захворювання, особливо вірусні, які перенесла вагітна жінка (найбез­печніші краснуха (червона висипка), кір, цитомегаловірусна інфекція, епідеміч­ний паротит, вітряна віспа, оперізуючий лишай);

-епідемічний менінгіт;

-резус-конфлікт матері та плоду;

-асфіксія новонародженого, який мав показники за шкалою Алгара 0-3 бали; •загроза викидня, токсикози, гестози вагітних;

-внутрішньочерепні пологові травми та анатомічні деформації голови і шиї, зокре­ма, вушної раковини, незрощення губи або піднебіння;

-мала вага дитини за народження (1500 г і менше);

- гемолітична хвороба новонародженого;

- прийом антибіотиків під час вагітності, алкогольна та інша інтоксикація;

У той же час, хоч як це не парадоксально, коли майбутня мама перехворіла отитом (захворювання, навіть з частковою втратою слуху), малюку це ніяк не зашкодить.

Існує ризик глухоти, пов'язаний з іншими патологіями. Це аномалії зовнішнього вуха, захворювання очей (синдром Уенера), захворювання кістково-м'язової системи (щелепно-лицьовий дизостоз, хвороба Педжета, мармурова хвороба), захворювання нирок, патологія нервової та ендокринної системи.

На все це слід звернути особливу увагу.

Перші два роки життя малюка дуже важливі для його розвитку. Малята зазвичай отримують свої знання шляхом сприйняття мови під час спілкування з іншими особа­ми. Глухота різко зменшує цю здатність дитини, а також, і можливість розвивати мовні навички. У 82% дітей порушення слуху виникають на 1-2 році життя, тобто у передмов-ний період або під час становлення мовлення. Ось чому необхідно якомога раніше вия­вити втрату слуху.

Наведені запитання допоможуть батькам виявити ці відхилення:

-Чи здригається дитина від гучних звуків у перші 2-3 тижні?

-Чи з'являється у неї реакція на Ваш голос у віці 2-3 тижні?

-Чи повертається дитина у віці 1 місяць на звук голосу поза нею?

-Чи повертає дитина у віці 3 місяці голову у бік голосу або брязкальця? •Чи пожвавлюється дитина у віці 1-3 місяці під час звертання до неї?

-Чи реагує дитина у віці 1,5-6 місяців криком та широким розплющенням очей на

різні звуки?

-Чи є "гуління" у дитини у віці 2-4 місяці?

-Чи помічаєте Ви нове емоційне лепетання у дитини за появи батьків?

Що ж робити батькам, коли вони дізнаються, що їхній малюк чує дуже погано або зовсім не реагує на звуки навколишнього світу?

Не гаяти часу і йти до лікарів.

На жаль, через брак інформації, у багатьох випадках порушення слуху у дітей вияв­ляють лише у 3-7 річному віці, тобто пізніше критичного віку. Саме в цей час дитина біологічно "запрограмована" на навчання.

Тим часом сучасний рівень розвитку електроніки, діагностичної апаратури дозво­ляє досліджувати слух у будь-якому віці.

За спеціальною методикою на базі комп'ютера можна за 3-5 хвилин обстежити навіть новонароджену дитину і визначити стан її слуху.

Майже не буває випадків, щоб до масової школи потрапила зовсім глуха, сліпа, сліпоглухоніма дитина. Це дефекти очевидні, вони легко розпізнаються без спеціаль­ного вивчення, і тому таких дітей, як правило, зразу відправляють до відповідних спеці­альних шкіл. Такі ж дефекти, як туг дорослими, самі ж діти не розуміють свого дефекту. Через це зустрічаються ви­падки, коли діти зі зниженим слухом навчаються у масових школах, але зазнають при цьому великих труднощів і тому часто вчаться погано.

Ці труднощі пов'язані з тими особливостями, які виникають у дітей з недосконалі­стю чуттєвого пізнання. Слабочуюча дитина, навчаючись у загальноосвітній школі, не розуміє пояснень вчителя на уроці не тому, що матеріал для неї важкий, а тому, що вона не чує або чує не все з того, про що говориться. Адже зниження слуху може бути різним. У деяких випадках діти не сприймають шепітної мови, а інколи погано чують навіть голосну, сприймають її лише біля вушної раковини.

Зниження слуху негативно позначається насамперед на розвитку мовлення дітей. Недоліки мовлення залежать від ступеня зниження слуху, віку дитини, в якому вини­кає цей дефект, та умов розвитку дитини.

Слабочуюча дитина поволі засвоює окремі слова, тому словниковий запас у неї дуже обмежений. Коли вона приходить до школи, її словникий запас складає не більше 20-30 слів.

Якщо ж зниження слуху не різке, оволодіння мовою відбувається з меншими труд­нощами, і запас слів може бути достатнім. Проте недоліки мовлення виявляються у помилковому вимовлянні слів і помилках у граматичній будові слів і речень.

Слабочуючі діти не чують ненаголошених складів, тому неправильно розуміють значення окремих слів і неправильно їх застосовують.

Якщо слух у дитини порушився вже після оволодіння нею мовленням, наприклад, у шкільному віці, вона говорить граматично правильно, але має недоліки у вимові. Вод­ночас мовлення всіх слабочуючих має певні особливості, а саме: змішування дзвінких з глухими, шиплячих зі свистячими, твердих з м'якими звуками, а також плутають про­ривні "п", "т", "к", замість африкат "ц" і "ч" уживають один із звуків, що їх складають.

Часто слабочуючі сприймають слово не повністю і в зв'язку з цим говорять або час­тину слова, або вимовляють його неправильно. Наприклад, замість "стій" слабочуюча дитина говорить "тій", замість "одягається" - "дява".

Недочуваючи звернені до них слова, слабочуючі перекручують їх: замість "ліжко" говорять "літо", замість "трамвай" - "тавай". Нерідко від слова залишається лише кон­тур: "пилівок" замість "пиріжок".

У слабочуючих дітей спостерігається і відхилення у граматичній будові мови, особ­ливо у тих, що мають зниження слуху з раннього дитинства.

Серйозні недоліки трапляються у дітей зі зниженим слухом у писемному мовленні. Не засвоївши достатньою мірою звукового складу слова, вони пишуть не ті слова, що їм диктують. Наприклад, учитель диктує слово "молоко", а учень пише "молото".

Зниження слуху негативно позначається на навчальній діяльності дітей. Недочува­ючи пояснення вчителя, учні отримують неповну, а інколи і спотворену інформацію, тому знання їх характеризуються недостатньою точністю, поверховістю, прогалинами. Поступово це призводить до невстигання. Часто педагоги, які не розуміють справжньої причини недосконалості знань слабочуючих, відзначають їхні безглузді відповіді, не­відповідні до інструкції дії. Спираючись на такі прояви дітей, педагоги схильні іноді вважати їх розумово неповноцінними і ставлять питання про переведення до допоміж­ної школи.

Тим часом у слабочуючих є характерні особливості, які відрізняють їх від розумово відсталих. Це насамперед нерівномірність у якості виконання навчальних завдань. Од­накові за складністю завдання слабочуючі у загальноосвітніх школах виконують по-різному: інколи бездоганно, а інколи зовсім неправильно. Часто причина різних резуль­татів роботи полягає у тому, що у першому випадку давався зразок виконання, який учень сприймав зором, або інструкція до виконання подавалася досить голосно й учень добре чув. У другому випадку дитина виявляє безпорадність у роботі через те, що не чула добре змісту завдання.

У розумово відсталих такої нерівномірності у навчанні не виявляється, у них недо­сконалість знань носить сталий характер.

Для того, щоб уміти розпізнати слабочуючих серед невстигаючих і надавати їм своє­часну допомогу, педагогам школи, психологові, батькам необхідно добре знати особли­вості цих дітей. Якщо учень виявляє своєрідні мовні порушення, краще реагує на звер­нення, коли бачить того, хто говорить, і зовсім не звертає уваги на зауваження або запи­тання, якщо воно подається позаду учня або в кінці класної кімнати, у педагога повин­на виникнути думка про вади слуху в даної дитини. У таких випадках насамперед по­трібно порадити батькам звернутися до фахівця, щоб зробити аудіограму і визначити ступінь збереження слуху. Залежно від цього вирішується питання про тип школи, де має навчатися дитина.

Освітні аспекти

Порушення слуху і глухота не впливають на інтелектуальний, пізнавальний потен­ціал людини чи її здатність до навчання. Як правило, такі діти навчаються у спеціаль­них школах-інтернатах для глухих дітей, для дітей зі зниженим слухом, де вони діста­ють базову середню освіту, політехнічні знання і певну професійну підготовку. Школа має два відділення. Комплектування кожного з них відбувається згідно зі ступенем зни­ження слуху і розвитку мовлення. Великого значення у цих школах набуває корекцій-на робота. Навчання здійснюється у класах, обладнаних спеціальною звукопідсилюючою апаратурою. Програма і методи навчання відповідають можливостям дітей. Завдя­ки цим умовам слабочуючі не лише здобувають освіту, а й у них удосконалюється слух і успішно розвивається мовлення.

В окремих випадках за умови відповідного висновку психолого-медико-педагогіч-ної комісії діти з порушенням слуху можуть навчатися і в загальноосвітній школі (інтег­роване навчання). Щодо інтегрованого навчання осіб з вадами слуху до цього часу немає одностайної думки.

Всесвітня федерація глухих не рекомендує надавати допомогу будь-якому типу інтеграції цих осіб у масову школу, оскільки це не відповідає інтересам глухих і їхній всебічній підготовці.

Водночас було визнано, що глуха дитина може навчатися у масовій школі за умов:

- ранньої діагностики;

- нормального розвитку дитини;

- допомоги з боку батьків;

- наявності сурдопедагогічних засобів;

- готовності масової школи до прийому глухої дитини;

- ґрунтовного ознайомлення учителів з проблемою ураження слуху.

Цікавим видається той факт, що деякі країни фактично відмовилися від інтегрова­ного навчання таких дітей (Швеція, Данія). Інші, навпаки, відмовилися від спеціаль­них шкіл. Наприклад, в Італії глухі навчаються спільно з дітьми, які чують. При цьому останніх навчають мови жестів.

Є приклади інтегрованого дошкільного навчання цієї категорії дітей і в Україні. Так, поряд з індивідуальною формою інтегрованого навчання в деяких навчальних закла­дах (ЗОШ, середніх спеціальних, вищих) створено групи (класи) для дітей із сенсор­ною дисфункцією.

Однак діти з такими вадами потребують у школі спеціальної допомоги. їм надають­ся такі послуги:

- регулярні заняття з логопедом (отоларингологом, аудіологом);

- підбір слухового апарата чи інших підсилюючих пристроїв;

- послуги спеціального перекладача (для дітей, які користуються мовою знаків);

- вибір зручного місця в класі, щоб дитина могла читати по губах учителя і добре бачити субтитри навчальних відеофільмів;

- допомога "секретаря", який записує слова присутніх, що дає глухому учневі мож­ливість брати активну участь у навчальному процесі;

- оволодіння вчителем і однокласниками альтернативними системами спілкуван­ня, якими користується дитина з порушеним слухом (наприклад, мовою знаків);

- надання рекомендацій.

Люди з порушенням слуху можуть спілкувати ся за допомогою оральних чи ману­альних засобів. В оральному спілкуванні використовується мова, читання по губах, а також залишковий слух. Мануальне спілкування здійснюється через знаки (жестова мова). Можна також використовувати обидва методи одночасно.

Для дітей з. порушеним слухом розроблено багато корисних пристроїв і систем, зок­рема, текстові телефони (ТТ, ТТУ, ТДД). Вони дають можливість глухим людям спілку­ватися по телефону практично будь з ким.

У роботі з дітьми з порушеним слухом доцільно використовувати такі стратегії та підходи:

- садіть дитину за першу парту, щоб вона добре бачила вчителя, зону гри, інших дітей; визначте, на якій відстані можна розмовляти із учнем з погіршеним слухом;

- пропонуйте дитині заняття, які дають їй можливість користуватися залишковим слухом;

- розмовляйте з нормальною швидкістю, не підвищуючи голос і без надмірної арти­куляції губами;

- не розмовляйте з учнем, стоячи до нього спиною чи навпроти джерела яскравого світла; вус а і борода можуть заважати дитині бачити рухи губ; губна помада може зробити губи виразнішими:

- використовуйте широковживані слова та речення; за потреби повторюйте і пере­фразуйте; їх або демонструйте дитині, що від неї вимагають;

- коли Ви хочете привернути увагу учня, звертайтесь до нього на ім'я; вчіть дитину стежити за Вашим обличчям; перед тим, як що-небудь говорити дитині, впевнюй­теся, що його увага сконцентрована на Вас;

- використовуйте візуальні і тактильні наочні посібники; демонструйте дитині ба­жану поведінку абю пропонуйте це робити іншим учням;

- учіться замінювати елементи живлення у слухових апаратах та інших електрон­них допоміжних пристроях; •заохочуйте учня з порушеним слухом говорити під час групових занять, давайте

йому для цього достатньо часу. Відомі випадки, коли педагоги, навчаючи слабочуючих дітей у такий спосіб, дома­гаються гарних результатів - учні успішно закінчують школу. Слід зазначити, що такі виключні випадки можливі там, де велику додаткову роботу з учнем проводять удома батьки.

Конкретні поради

1. Знайте стан вимови Вашої дитини.

2.Звертайтесь до дитини словесною мовою і не приймайте від неї ніяких мімічних повідомлень, спонукайте її до висловлювань розмовного типу.

3.Часто самі звертайтесь до дитини з питаннями, повідомленнями, спонукайте її до цього також.

4. Використовуйте кожну можливість для розмови на різні теми.

5.Не гнівайтесь на дитину, якщо вона невірно вимовляє слова. Доброзичливо, спо­кійно допоможіть їй.

6.Якщо дитина не знає, як сказати те чи інше слово, підкажіть їй, змушуйте повто­рити вірно.

7.Домагайтесь правильної вимови дитиною слів, фраз. Жодний дефект вимови не залишайте невиправленим.

8.Спочатку дайте зразок правильної вимови слова. Якщо Дитина знову зробила по­милку, починайте зі складу, потім підключайте його до слова, а слово - до речення.

9. Підтримуйте намагання дитини до спілкування з чуючими.

10. Добре знайте стан слуху Вашої дитини:

а) яке вухо чує краще;

б) на якій віддалі від вуха, що чує краще, дитина сприймає мову нормальної

гучності без звукопідсилюючої апаратури та з індивідуальним слуховим апаратом.

11.Вимагайте від дитини постійного носіння індивідуального слухового апарата.

12.Слідкуйте за станом індивідуального слухового апарата та гігієною вуха.

13.Тримайте постійний зв'язок з учителем слухомовної роботи.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО РОЗВИТКУ СЛУХОВОГО СПРИЙМАННЯ ТА ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ З ВАДАМИ СЛУХУ

1.Мати тісний зв'язок зі школою. Знати основи розвитку слухового сприймання та формування мовлення дітей з вадами слуху.

2.Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини. Цікавитись її успіхами і проблемами, труднощами та інтересами.

3.Постійно консультуватися зі спеціалістами-сурдологами (лікарями, педагогами) про стан слухового сприймання дитини. Вживати відповідних заходів щодо його по­кращення.

4.Придбати для дитини в ранньому віці індивідуальні слухові апарати та стежити за їх правильним використанням.

5.Періодично обстежувати стан слуху дитини у відповідних закладах. За необхід­ності проводити лікування.

6.Під час перебування дитини вдома продовжити роботу щодо формування слов­ника, навичок слухового сприймання, вимови. З дітьми необхідно говорити постійно.

7.Приділяти особливу увагу сприйманню дітьми теле- та радіопередач. З даного питання консультуватися з учителями-дефектологами.

8.Всім членам сім'ї потрібно знати основні вимоги слухового сприймання та фор­мування вимови, проявляти до дітей зі зниженим слухом терпіння, доброзичливість, тактовність.

9.Встановити і дотримуватися чіткого режиму. Визначити обов'язки кожного чле­на сім'ї. Спільно з дітьми планувати життя родини.

10. Знати коло товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування.

11.Виховувати у дітей відповідальне ставлення до свого здоров'я, прищеплювати розуміння свого обов'язку, готувати до життя, до свідомого вибору професії, працюва­ти над інтеграцією дитини в середовище чуючих людей.

12.Обговорювати (без навчань, залякувань, докучливості) проблеми і перспективи життєдіяльності. Особливу увагу звернути на попередження алкоголізму, наркоманії, токсикоманії.

13.Навчати дітей протистояти агітації прихильників нездорового способу життя, розвивати вміння відстоювати свою позицію.

14.Обмежувати доступ дітей до інформації, яка популяризує шкідливі звички (ок­ремі кінофільми, відеофільми, публікації тощо).

15.Пояснювати шкідливість вживання дітьми наркотиків, тютюну, алкоголю, ток­сичних речовин (зміни фізичного стану, поведінки і т.д.).

16.Бути готовим до консультації з педагогами, психологами, медиками; до відвер­тої розмови з дитиною, до прийняття певних рівіень. Відгукуватися на інформацію про відхилення у поведінці дитини.

Як зберегти дитині гарний слух?

Щодня мільйони людей піддаються шумовому впливу, який експерти визначають «той, що дратує слух і шкідливий для здоров'я". І дійсно, незалежно від того, живете ви у великому місті або невеликому селищі, ви можете потрапити у 87% людей, які згодом ризикують втратити частину слуху.

Діти з порушенням зору

Кожен з’явився на світ немовля сприймає світ через слух, зір і дотик. На жаль, не до кожного дитині природа прихильна, і іноді дитина народжується з якимись порушеннями. Малюки з порушенням зору бачать світ зовсім по-іншому, і їх виховання і розвиток має свої особливості. Правильне виховання такої дитини дуже важливо для її розвитку, подальшої адаптації у школі і в подальшому житті. Що потрібно знати про розвиток дітей з проблемами зору?

Класифікація порушень зору у дітей

• Найлегші з відомих порушень — функціональні. Це катаракта, косоокість, астигматизм, помутніння рогівки, міопія та ін Якщо заходи приймаються своєчасно, то є шанс на виправлення такого стану.
• Порушення, які стосуються структури ока та інших відділів системи зору, називаються органічними.Причиною стають порушення і аномалії очей, захворювання сітківки, зорового нерва та ін.

На жаль, при діагностуванні порушень зору у багатьох дітей виявляються і інші порушення — ДЦП, порушення слуху, затримка в розумовому розвитку та ін

Порушення зору у дітей поділяються на три типи:

• Косоокість та амбліопія (гострота зору нижче 0,3).
• Людей з вадами зору дитина (гострота зору 0,05-0,2 на кращому видящем оці, при корекції).
• Сліпий дитина (гострота зору 0,01-0,04 на кращому видящем оці).

Що стосується причин появи порушень в зорі, їх поділяють на

• придбані (наприклад, внаслідок травми),
• вроджені,
• спадкові.

Особливості навчання і розвитку дітей з порушенням зору

Як відомо, діти з порушенням зору, знайомляться з навколишнім світом через дотик і слух, більшою мірою. Внаслідок чого, їх уявлення про світ формується інакше, ніж у бачать дітей. Якість і структура чуттєвих образів також інші. Наприклад, птицю або транспорт діти дізнаються по звуках, а не за їх зовнішніми ознаками. Тому один з головних моментів у вихованні малюків з такими проблемами —акцентування уваги на різних звуках. Участь фахівців в життя таких дітей — обов’язкова частина їх виховання для нормального розвитку.

Які особливості навчання дітей з вадами зору?

• Зниження зору впливає не тільки на процес вивчення навколишнього світу, але і на розвиток мовлення, уяви дитини і його пам’яті. Діти з порушенням зору часто не здатні правильно розуміти слова, враховуючи слабке співвідношення слів з реальними об’єктами. Тому без допомоги логопеда обійтися досить складно.
• Фізична діяльність — важлива складова лікування і розвитку. А саме рухливі ігри, які необхідні для стимуляції зору, зміцнення мускулатури, розвитку координації руху, навчання потрібним навичкам. Звичайно, тільки з урахуванням рекомендацій офтальмолога і діагнозу малюка, щоб уникнути зворотного ефекту.
• Обов’язково навчання правильної орієнтації в просторі за рахунок виконання певних завдань/вправ.
• При навчанні дитини якому-небудь дії, його повторюють багато разів до тих пір, поки його виконання не дійде до автоматизму. Супроводжується навчання словами та коментарями для того, щоб малюк розумів — що саме він робить і навіщо.

• Що стосується іграшок — вони повинні бути великих розмірів і неодмінно яскравими (не отруйно-яскравими). Бажано не забувати про музичних іграшках і тих, що призначені для стимуляції тактильних відчуттів.
• Всередині сім’ї батьки повинні залучати дитину в реалізацію обов’язків по дому. Обмежувати спілкування дитини з дітьми, які не мають проблем із зором, не слід.

Дитячі садки з порушенням зору — прекрасний варіант для виховання і навчання слабозорих дітей

В освіті, як у шкільному, так і в дошкільному, потребують усі діти. А діти з порушеннями зору — успеціальній освіті. Звичайно, якщо порушення не надто серйозні, то дитина може навчатися і у звичайному садку (школі), як правило — користуючись окулярами або контактними лінзами для корекції зору. Щоб уникнути різних неприємних ситуацій, інші діти повинні бути інформовані про особливості здоров’я слабозорої дитини.

Чому краще віддати дитину в спеціалізований дитячий сад?

• Навчання і розвиток дітей в таких садах відбувається з урахуванням особливостей захворювання.
• У спеціалізованому садочку дитина отримує все те, що йому потрібно для нормального розвитку(не тільки знання, але і відповідне лікування).
• Групи в таких садах менше, ніж у звичайних — близько 8-15 чоловік. Тобто, приділяється більше уваги дітям.
• Для навчання дітей у садах застосовують спеціальне обладнання та методики.
• У групі слабозорих дітей ніхто не буде дражнити дитини — тобто, самооцінка дитини не впаде. Читайте: Що робити, якщо дитину кривдять в школі.

Крім спеціалізованих садів, існують також спеціальні дитячі центри корекції зору. З їх допомогою батькам буде легше справлятися з проблемами навчання і розвитку слабозорої дитини.

Діти з порушеннями опорно-рухового апарату

Порушення опорно-рухового апарату виникають унаслідок певного захворювання, що призводить до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч у важкій формі, розсіяний склероз, захворювання кісток), унаслідок травми хребта або ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, ми­лицями, тростинками чи «ходунками». При деяких важких травмах хребта відбувається ушкодження спинного мозку, який відповідає за рухову актив­ність кінцівок, унаслідок чого відбувається їх па­раліч. Хребет може бути зламаний у різних місцях, тож наслідки травми, залежно від того, яка час­тина спинного мозку ушкоджена та якою мірою, можуть бути різними, Параплегія: спинний мозок травмовано нижче шийного відділу, відтак, у лю­дини уражена нижня частина тіла і ноги, а також частина внутрішніх, тазових органів. Тетраплегія: спинний мозок пошкоджений на рівні шийного відділу, унаслідок цього руки й ноги в людини повністю або частково позбавлені чутливості та рухливості.

ДЦП характеризується неспроможністю пов­ного мірою контролювати координацію рухів і м’я­зову силу. Залежно від того, який відділ мозку ура­жено, можуть виникати різкі м’язові напруження (спазми), мимовільні рухи, характерна «танцююча» хода. Крім того, можуть виникати аномальні від­чуття та сприйняття, порушення зору, слуху та мовлення, напади, затримка в розумовому розви­тку Діти з ДЦП можуть відвідувати звичайну шко­лу та вчитися разом з усіма. Залежно від ступеня та характеру порушення дітям із ДЦП потрібно створювати для навчання спеціальні умови: без бар’єрне середовище для тих, хто пересувається на візку; пристосування для письма або малювання, який в дитини спостерігають розлади моторики тощо.

У вітчизняній клінічній практиці виділяють такі форми ДЦП (за К. А. Семеновою):

Спастична диплегія — трапляється найчастіше. У цьому випадку дуже вражаються ноги, часто спостерігається за­тримка психічного розвитку, але дитина може частково навчитися самообслуговуванню. За статистикою, у близько 30—35 % дітей із цією формою ДЦП розумова відсталість у ступені слабко вираженої дебільності. У 70 % простежу­ються мовленнєві розлади. Інтелект у більшості хворих цієї групи збережений, вони можуть навчатися за загальноосвіт­ньою програмою.

Геміпаретична форма ДЦП. У більшості випадків уражається одна сторона тіла.

Гіперкінетична форма ДЦП .У неврологічному статусі у цих дітей спостерігаються гіперкінези, м’язова ригідність шиї, ту­луба, ніг. Незважаючи на тяжкий дефект, обмежену можливість самообслуговування, рівень інтелектуального розвитку при цій формі вищий, ніж у попередніх. У незначної кількості дітей спостерігається порушення слуху.

Подвійна геміплегія — найважча форма ДЦП. Крім тяжких рухових уражень, при цій формі ДЦП, як правило, спосте­рігаються тяжкі мовленнєві порушення, виражене зниження інтелекту.

Атонічно-астенічна форма трапляється порівняно рідко, характеризується зниженням м’язового тонусу, порушенням ко­ординації рухів, рівноваги. Спостерігається зниження інтелекту і недорозвиток мовлення.

За останнє десятиріччя в медичній та психолого-педагогічній науці розроблено різні методи й системи лікування та психолого-педагогічної допо­моги дитині з церебральним паралічем, які дають позитивні результати в подоланні цієї важкої недуги, реабілітації хворих.

Для цього необхідно якомога раніше почати не тільки ліку­вання, а й корекційну допомогу, об’єднавши зусилля батьків та команди фахівців. Від того, наскільки вчасною буде надана корекційна допомога, залежить подальша доля дитини.

Що таке дитячий церебральний параліч?

Термін дитячий церебральний параліч об'єднує групу станів, при яких порушуються рухи й здатність контролювати положення тіла у просторі. Дитина із церебральним паралічем не може керувати своїми рухами так само, як інші діти, вона не може навчитися самостійно сидіти, стояти, говорити і ходити. Її рухи і хода завжди відрізнятимуться від рухів і ходи інших дітей. Різноманітні рухові порушення можуть виявлятися у вигляді парезів (обмеження рухових функцій і м'язової сили), гіперкінезів (надмірних мимовільних рухів), порушень координації рухів. Іноді таким дітям взагалі буває важко перебувати в будь-якому положенні через постійні рухи, які вони не можуть зупинити. Церебральний параліч часто супроводжується різноманітними порушеннями мовлення, психіки, зору, слуху, інколи – епілептичними нападами. Це захворювання не прогресуюче, однак залишається стійкою причиною тяжкого фізичного стану дитини.

Чому виникає церебральний параліч?

Церебральний параліч виникає внаслідок ураження тих відділів центральної нервової системи, які контролюють роботу м'язів, відповідають за рівновагу і довільність рухів. Це ураження може виникати до народження, під час пологів або в перші тижні життя дитини.

Виникнення церебрального паралічу може бути пов'язано з різними чинниками, що спричинюють ураження мозку плоду:

- захворювання матері в період вагітності (ендокринні, серцево-судинні, інфекційні, хронічні запальні захворювання та ін.);

- механічні травми матері під час вагітності;

- асфіксії (задуха), черепно-мозкові травми дитини.

У новонародженої дитини ДЦП може виникнути як наслідок менінгіту, енцефаліту, травм голови.

При церебральному паралічі ураження в центральній нервовій системі не прогресує і не розвивається так, як це буває при деяких інших захворюваннях, наприклад, спадкових. Але в міру розвитку в дитини можуть змінюватися прояви цього ушкодження.

Дитина з порушенням розумового розвитку

Порушення розумового розвитку - досить складна й одночасно недостатньо розкрита на сьогодні особливість перебігу розвитку дитини.

Розумова відсталість визначається як особливість розвитку психіки дитини при органічному ушкодженні центральної нервової системи у внутрішньоутробний період або в період від 1 до 3 років. За розумової відсталості дитина не має достатньо розвинених здібностей до контролю та самоконтролю власною поведінкою, що є наслідком порушення взаємозв'язку між пізнавальними та емоційними процесами або мисленням та емоціями. У дитини спостерігається низький рівень активності й пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню й, отже, не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною.

                                              

Дитина з розумовою відсталістю навчається і розвивається в межах своїх можливостей. Розумова відсталість, на жаль, не лікується. Якщо немає протипоказань, за призначенням лікаря дитина може пройти спеціальну терапію, яка буде стимулювати її розвиток, але знову ж таки в межах можливостей організму дитини. Розвиток і соціальна адаптація дитини з розумовою відсталістю найчастіше залежить від виховання і навчання.

У розумово відсталих дітей порушується нормальний розвиток пізнавальних, психічних процесів, у них погіршується сприйняття, пам'ять, словесно-логічне мислення, і так далі . Для таких дітей характерні труднощі в соціальній адаптації, формуванні інтересів. У багатьох з них порушується фізичний розвиток, виникають труднощі артикуляції, рухової моторики, можуть відбутися деякі зовнішні зміни, наприклад, може дещо змінитися форма черепа, розмір кінцівок.

Як позитивні, так і негативні емоції у такої дитини характеризуються безпосереднім активним проявом у поведінці. Пізнавальні потреби, а також такі, які викликають інтерес дитини до діяльності обмежені.

Діти з порушенням розумового розвитку оволодівають практичними діями (особливо трудовими) внаслідок цілеспрямованого навчання та виховання. Вони специфічно сприймають соціум та виражають емоційне ставлення до нього. Постійне активне залучення дорослого до розвитку дитини сприятиме її входженню соціум, розвитку у неї необхідних соціально значущих якостей та вольових характеристик, які забезпечать їй активну усвідомлену позицію.

Формування розумових дій здійснюється завдяки спеціально організованому навчанню та вихованню, а також корекційній роботі. Чим раніше до розвитку малюка будуть залучені фахівці, тим інтенсивнішим буде його розвиток.

Що потрібно робити батькам для розвитку дитини? Коли починати?

У сім'ї, в якій є дитина з інтелектуальною недостатністю, проблеми виникають передусім не через низький рівень її розумового розвитку, а через хибні методи поводження з нею. Якщо батьки соромляться своєї дитини, їм буде важко ставитися до неї так, щоб вона почувалася спокійно і безпечно. Батьки інколи наполягають на методах лікування, які ще більше нервують дитину і не приносять їй ніякої користі.

Кожний крок батьків має працювати на розвиток та виховання вашої дитини. Доцільно, починаючи з раннього віку, спілкуватися з дитиною, розмовляти з нею, надавати різну інформацію залежно від віку та стану пізнавальних (інтелектуальних) процесів, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ (сприймання, пам'ять, мислення мовлення та ін.).

Дошкільний період — важливий етап корекційно-розвивальної роботи з дитиною, від ефективності якої залежать подальші успіхи її навчання та розвиток

Якщо пустити розвиток розумово відсталої дитини-дошкільника на самоплив, то він упустить навик спілкування з людьми, навик предметного дії. Якщо дитина не буде достатньо контактувати зі своїми однолітками і з дорослими, не буде грати з дітьми в ігри або брати участь в якій-небудь діяльності, то це негативно відіб'ється на соціальній адаптації, на розвитку мислення, пам'яті, самосвідомості, уяви, мови, волі і так далі. При правильному підході до організації виховання і навчання, можна коригувати порушення розвитку пізнавальних процесів й мови.

Тому Мерсіянова Г. М., Макарчук Н.О. пропонують дотримуватися таких рекомендацій:

Потрібно називати предмети, які оточують дитину у вашому помешканні, якими користуєтеся ви і дитина під час харчування (посуд), одягання (назви одягу), відпочинку (ліжко, стілець, стіл та ін.), організації дозвілля, ігрової діяльності (назви іграшок), прогулянок, пізніше відвідування різних закладів (поліклініка, зоопарк, магазин, цирк тощо).

Називати дії, які виконуються ("будемо їсти, одягатися", "беремо ложку, тарілку, хліб", "одягаємо штанці, сорочку та ін.", "миємо руки" тощо).

Називати основні кольори предметів з якими безпосередньо стикається дитина (м'ячик червоний, огірок зелений, кубик зелений, червоний, жовтий тощо). Під час прогулянки, називати тварин, які зустрічаються у подвір'ї, на вулиці, рослини (це дерево, це квітка, це травичка), будівлі (це будинок, дитячий майданчик), засоби пересування (машина, автобус, літак, вело_сипед та ін.).

Насамперед дитина повинна знати і бачити, що кожний член родини має певні обов'язки перед родиною, виконує тимчасові чи постійні доручення. Про це потрібно розказувати дитині та залучати її до виконання елементарних доручень: спочатку під керівництвом дорослого класти іграшки на місце, поливати кімнатні рослини, годувати домашніх тварин (кішку, рибок та ін.), прибирати посуд зі столу після їди, розкладати ложки, ставити чашки. Дитина має брати посильну участь у прибиранні помешкання, спостерігати за підготовчими роботами до приготування сніданку, обіду, вечері. Необхідно давати інформацію дитині про продукти харчування, як називаються, хто, як і що виробляє, звідки що береться: овочі вирощують, фрукти — яблука, груші та ін. ростуть на деревах, що можна придбати у магазині (хліб, ковбаси, сир, цукерки та ін.). Іноді доречно залучати дитину, особливо старшого дошкільного віку, до придбання продуктів харчування, іграшок, одягу.

Доцільно по можливості залучати дитину до різноманітної посильної праці в саду, на городі, а також вирощувати розсаду овочів, квітів та ін. В період всього весняно-літнього періоду діти мають брати участь у всіх роботах на городі, під керівництвом батьків обробляти землю, поливати грядки, квіти, допомагати збирати урожай (наприклад, дорослий збирає огірки чи помідори на грядці, передає їх дитині для складання у кошик). При цьому необхідно повідомляти дитині, куди підете з нею, чому, що там будете робити ("Ми з тобою підемо до магазину купити хліб", "Підемо вибирати стиглі огірки на грядці" та ін.).

У процесі діяльності слід звертати увагу дитини на те, хто що робить ("Що я зараз роблю?", "А ти, що зараз робиш?"). Після завершення роботи потрібно вчити дитину розказувати комусь із членів родини, де вона була, що робила, що бачила ("Ми з мамою збирали на грядці огірки", "Ми ходили до магазину, там купили хліб" тощо). Важливо навчити дитину ставити запитання, щоб одержати інформацію про предмети ("Що це?", "Як називається? ", "Де можна використати?"), про тварин, рослини, дії дорослих або дітей та ін.

Слід пам'ятати, що особливості розумового розвитку дитини проявляються у тому, що їй складно опанувати ігрову діяльність, зрозуміти ролі, правила та норми, які диктуються ігровою ситуацією.

Дитина з порушеннями розумового розвитку більше фіксується на самій грі (на маніпуляції з предметами) і не завжди проявляє ініціативу у сприйнятті ролей, правил та норм. Батьки повинні знати: що у дошкільному віці (від 3 до 6 років) дитина, має бути постійно залучена до спілкування з близькими й оточенням. Зосередженість дитячої гри у цьому віці на предметах, а не на взаємодії у грі з іншими людьми, може негативно позначитися на розвитку дитини в подальшому. Ігнорування дорослими, того факту, що у грі дитина не засвоює рольових параметрів ("мама - доглядає за дитиною", "тато - це той, кого слухаються"), може призвести у подальшому до фіксації дитини на грі з предметами. Водночас гра з предметами не забезпечує розвитку у дитини необхідних здібностей (розуміння, сприйняття, довільності у діяльності та ін.) та навичок (повторення, прийняття рольових позицій, технічне виконання рольових позицій та ін.), від яких залежить успішне оволодіння навчальною діяльністю у школі.

Саме тому доцільно постійно в ненав'язливій формі, враховуючи можливості дитини, пояснювати правила і норми сюжетно-рольової гри й обов'язково отримувати зворотний зв'язок від дитини (уточнення, як вона їх сприймає і розуміє). Гра забезпечує формування самооцінки дитини.

Період дошкільного дитинства прийнято визначати як вік пізнавальних емоцій, домінуючими з яких є здивування, допитливість, зацікавленість. Дитині з порушенням розумового розвитку притаманний уповільнений темп формування пізнавальних емоцій.

Дитині з порушенням розумового розвитку притаманна афективність і може проявлятися в бурхливих емоціях; вони нестійкі, короткотривалі та швидко змінюються (від позитивних до негативних і навпаки). Дитину досить легко налякати зауваженнями, але з такою ж легкістю, у формі позитивного звернення, можна зацікавити й викликати задоволення і радість.

Дитині з порушенням розумового розвитку притаманне вираження таких емоцій, як агресивність, тривожність, стурбованість, схвильованість, радість, у прямій формі, безпосередньо в поведінці. Поведінкові дії можуть мати характер капризів, недотримання вимог дорослого, агресивних, іноді шкідливих дій. Варто пам'ятати: такі прояви у поведінці не є усвідомленими й осмисленими дитиною, через те вони й виражають безпосередні її почуття. Дорослий має знати, що ставитися до таких проявів поведінки треба з розумінням та поступливістю. Особливого значення має тілесний контакт. Так, дитину можна пригорнути, обійняти, погладити. Голос у вираженні вимог до дитини має бути спокійним, лагідним, урівноваженим. Слід ставити такі запитання дитині, щоб вона намагалася проговорювати кожну свою дію або емоцію.

Саме тому дорослий має розвивати допитливість дитини, її зацікавленість та інтерес до самої себе та предметів, що її оточують. У безпосередній взаємодії з дитиною особливий наголос треба робити на формуванні пізнавальних емоцій, застосовуючи елементи гри. Ігрові ситуації, які дають змогу розвивати пізнавальні емоції дитини, мають чіткі правила, з якими дорослий обов'язково ознайомлює дитину. Особливого значення набуває постійний мовленнєвий контакт у грі дитини з дорослим. Дорослий має виконувати роль позитивно налаштованого, не оцінюючого, а розуміючого "контролера" емоцій та поведінки дитини, спрямовувати її, допомагати позначати її емоції та дії. Це сприятиме формуванню навичок свідомого й осмисленого оволодіння власними емоціями та поведінкою у майбутньому. Слід пам'ятати, що саме таке ставлення дорослого до емоційних проявів дитини сприятиме розвитку її самокритичності та самоконтролю.

Слід пам'ятати, що дитина, перебуваючи тривалий час у домашніх умовах, має тенденцію до недостатньо інтенсивного й позитивного розвитку поведінки як на рівні моторних умінь та фізичної активності, так і в формуванні соціальної поведінки. Саме тому, батьки мають постійно розширювати сфери контактів дитини з однолітками, а також не стримувати її бажання до занять, які сприятимуть формуванню навичок моторики поведінки.

У дошкільному віці, щоб підготувати дитину до школи, потрібно вчити її розглядати предмети, аналізувати їх, порівнювати за розміром, величиною (великий, маленький, однакові), за формою (кружечок, трикутник, квадратик), орієнтуватися у просторі (вгорі-внизу, праворуч-ліворуч, довше – коротше, важче – легше, під, над, між, посередині) на прикладі розташування предметів.

Звертати увагу дитини на характерні ознаки кожної пори року, на добові зміни 9ранок, день, вечір, ніч), на погоду (тепло, прохолодно, дощ, сніг, вітер, сонце світить тощо), який одяг потрібно вдягати залежно від погоди та пори року, називати дні тижня, місяці. Визначати пори року та погоду на відповідних малюнках у дитячих книжечках.

Слід розказати дитині про родину: хто старший за віком (тато, мама, бабуся, дідусь), хто молодший (сестричка, братик), хто з них працює, хто навчається, а хто веде домашнє господарство.

Корисно розглядати разом з дитиною дитячі книжечки, аналізувати малюнки, визначати на них об’єкти, місце їх розташування, форму, колір та інше.

Слід також розвивати у дитини елементарні ручні уміння, користуватися олівцем, ножицями; вчити їх виготовляти різні вироби; разом з нею виготовляти вироби з паперу, пластиліну, з природних матеріалів. Важливо, щоб дитина отримувала задоволення від виконаної роботи, раділа результатам своєї праці. При цьому дозувати співвідношення між допомогою дитині та мірою її самостійності: завжди мають залишатися для неї посильні завдання для самостійного виконання.

Доцільно влаштовувати домашні виставки зі зроблених дитиною виробів з паперу, з пластиліну, солоного тіста тощо.

Корисно також навчити дитину розуміти й виконувати практичні завдання за словесною інструкцією, яка містить прохання, розпорядження чи настанову.

Дуже небезпечно, коли батьки намагаються не помічати ознак розумової недостатності й починають доводити всім, що у дитини немає проблем з інтелектуальним розвитком. У таких випадках батьки намагаються навчити дитину таких видів діяльності і навичок, які вона не в змозі виконувати. Постійний тиск на дитину може зробити її роздратованою, впертою і навіть агресивною.

Однак деякі матері в силу особливостей характеру досить урівноважені і їм неважко доглядати за дитиною, яка має значні відхилення у розумовому розвитку. Вони знаходять способи доглядати за дитиною так, що це їх не втомлює; не впадають у відчай і можуть отримувати задоволення від обов'язків, що виконують. Таке ставлення до хворої дитини передається й іншим членам сім'ї, зокрема братам і сестрам.

Де має навчатися дитина з порушенням розумового розвитку?

Рекомендацію про оптимальні умови навчання вашої дитини має дати регіональна психолого-медико-педагогічна консультація на основі діагностичного обстеження відповідними спеціалістами (психологом, лікарями, педагогом, логопедом), ознайомлення з документами дитини, які подають батьки залежно від віку її та умов виховання (дошкільний заклад, виховання вдома, заняття в реабілітаційному центрі тощо). Обстеження дитини здійснюється у присутності батьків, котрі особисто звертаються до цієї установи на підставі одержаних ними матеріалів, що свідчать про особливості психічного розвитку дитини.

За законом діти з розумовою відсталістю повинні пройти обстеження медико-педагогічної комісії, яка вирішує, чи здатний він навчатися у звичайній школі, дитячому садку.

Поки що дітей з розумовою відсталістю найчастіше навчають у спеціальних корекційних школах, так як на даний момент гідною заміни таким школам немає.

Пам'ятайте, що майбутнє вашої дитини багато в чому залежить від того, наскільки вона соціалізована, адаптована в суспільстві. Робіть все можливе, щоб вона звикла перебувати серед людей і при цьому не сконцентрувалася на собі, вміла й любила спілкуватися, могла попросити про допомогу.

Батькам дітей з інтелектуальними вадами можна скористатися такими ресурсами:

1. Перспективи розумово відсталих дітей

http://gladkeeh.boom.ru/Interviews/Nikolaeva6.htm. Електронна версія інтерв'ю з проблеми дитячої розумової відсталості з професором О.І.Ніколаєвою: відповіді на запитання батьків дітей з діагнозом "розумова відсталість", огляд перспектив і ролі родини в їх розвитку.

2. Поради батькам дітей з розумовою відсталістю www.nevromed.ru/stat/chuu.htm. Переклад з іспанської уривків з книги Емілі Мевіно "Наш ребенок - человек с умственной отсталостью": загальні рекомендації і поради батькам розумово відсталих дітей.

3. Іскра - сайт для людей з труднощами інтелектуального розвитку та їх друзів www.kipina.ru. Складається з двох частин: в одній люди з особливими потребами самі можуть читати, писати і спілкуватись; в іншій - матеріали для батьків, педагогів, психологів: бібліотека, новини, форум.